У Звенигородській районній бібліотеці для дітей та юнацтва діє імпровізований гурток торцювання, який із радістю відвідують школярі. Як з'явилася ідея його створення і чому ця робота так припала до душі дітям, — розповідають організатор гуртка Тетяна Олександрівна Шевченко та заступник директора бібліотеки по роботі з дітьми Олена Павлівна Білан. — Почалося все легко і невимушено, — говорить Тетяна Олександрівна. — Про техніку торцювання дізналися з журналу "Позакласний час", і мені здалося, що займатися цим і просто, й цікаво. Спробувала сама, а тут діти прийшли, побачили і теж захотіли спробувати. — Так, — підтримує розмову Олена Павлівна. — Бібліотека — це не тільки книга. Діти тут відпочивають, спілкуються. Звичайно ж, якби у нас було більше приміщення, ми змогли б обладнати окрему кімнатку для гурточка. Бо тут один столик: і — хто сидить, хто стоїть. Бо ще ж приходять діти, щоб обміняти прочитану книжку. — Але ж, незважаючи на незручності, заняття їм все одно подобається? — Подобається — самі дивуємося. Приваблює, мабуть, в першу чергу, простота техніки виконання, говорить Олена Павлівна. — Ми пробували квілінг, то для них це вже складніше. А дитині хочеться якнайшвидше побачити результат — готовий виріб. І це їх надихає на творчість. — Тут можна, натренувавшись трохи, із заплющеними очима працювати, — посміхається Тетяна Олександрівна. — У квілінгу потрібно намотувати, скручувати спіралі. А для торцювання достатньо просто нарізати маленьких квадратиків із гофрованого паперу та, зім’явши трохи, приклеїти. І, що цікаво, хлопчики теж приходять. Не лише маленькі. Є у нас і шестикласники, і семикласники. — Ваші гуртківці — це, в основному, вихованці школи мистецтв чи і просто школярі? — І ті, й ті. Дітки зі школи мистецтв, наприклад, не лише після занять приходять, а й під час перерв між ними. А просто школярі дізнаються про наш гурток під час екскурсій до бібліотеки, які організовують для них учителі. А побачивши нашу невеличку виставку робіт, діти запитують: "А що це у вас таке гарне?". Ми розповідаємо і пропонуємо самим спробувати. Так вони і стають нашими гуртківцями.